Очисні споруди, розташовані на території селища Макошине в Чернігівській області можуть стати причиною непоправного екологічного лиха.
Впродовж багатьох років місцева влада не фінансує належним чином їхнє утримання та експлуатацію, тож неочищені стоки з Макошинської виправної колонії, самого селища та навіть Мени потрапляють у ґрунтові води. Люди скаржаться на неприємний запах і присмак води, яку вони черпають зі свердловин, а місцеві активісти всерйоз говорять про загрозу потрапляння нечистот в Десну, з якої п’є воду українська столиця.
При Луценку такого не було
Очисні споруди в селищі Макошине, що входить до складу Менської територіальної громади, будували спеціально для очищення стоків Менської виправної колонії № 91. В установі, як відомо, утримують колишніх правоохоронців та чиновників, найвідомішим із яких був колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Щоправда, коли пан Луценко мотав строк, то очисні ще справно працювали. За словами місцевих мешканців, проблема почалась після утворення територіальної громади.
«Макошинська селищна рада, будучи самостійним суб’єктом, завжди знаходила кошти на фінансування роботи очисних, – розповідає вчитель Макошинської ЗОШ Людмила Леонтієва. – А потім в силу невідомих обставин все змінилося на гірше. Проблема тягнеться з 2017 року».
Робота об’єкта є доволі простою і водночас життєво необхідною.
Оператор очисних споруд Тетяна Михайличенко знайомить нас із очисними.
«Моя функція полягає в тому, щоб вмикати і вимикати компресор. Він насичує неочищені стоки повітрям і за рахунок цього бактерії мають змогу харчуватись та переробляти мул», – розповідає жінка.
Вона підводить нас до об’єкта і пояснює більш детально: «Є дві труби: одна йде від житлового масиву, і ще одна із «зони» – Менської виправної колонії №91. Усі стоки надходять у прийомну камеру, а з прийомної камери по жолобах нечистоти йдуть в аеротенки. Там повинні бути бактерії – спеціальні живі організми, які переробляють неочищені стоки в очищену воду. Наразі бактерій немає, тому мул не переробляється».
Немає бактерій – немає чистої води
Відтак неочищені каналізаційні стоки після відстою в колодязі потрапляють на карту, а звідти – у відкритий ґрунт. Таким чином стічні води перетворюються на питну воду.
За словами місцевого активіста Миколи Охонька, непрацюючі очисні – це загроза навколишньому середовищу.
«Значна частина стоків навіть не потрапляє на очисні, – каже пан Микола. – Ми зафіксували пориви у трубі, яка йде від «зони». Звідти всі нечистоти потрапляють прямісінько в землю. Скільки й чого потрапляє – це вже питання до екологів. Вже кілька років існує ця проблема. Мені про це розповідали самі співробітники. Ми бачимо, що стоки або їх частина не доходять до очисних».
Активіст також стверджує, що в Макошине звозять стоки з колишнього райцентру. І не просто звозять, а зливають прямісінько в озеро.
«По цій дорозі, скоріше за все, їх звозять і зливають прямо в озеро. Це озеро нині нагадує позбавлене життя смердюче болото з водою кольору смоли, – показує рукою чоловік. – Звідти каналізаційні стоки потрапляють у верхній горизонт і, якщо врахувати, що відстань до Десни – пару-трійку кілометрів, то скоріше за все, це потрапляє в річку».
Колишній працівник місцевого комунального підприємства «Макошинське», яке й утримувало ці споруди, Олександр Балабатько пам’ятає часи, коли в картах плавала риба. Нині ж вода у відстійнику нагадує чорну смолу.
Чоловік скаржиться на низьку якість питної води в селищі.
«Воду зі свердловин глибиною 20-30 метрів неможливо пити, – каже Олександр Балабатько. – Вона смердить і має специфічний присмак. Якось добирався з Макошиного до Мени, то водій десенізатора сказав, що щодня робить до нас три ходки. Я не розумію, який сенс возити сюди стоки, якщо очисні фактично не працюють?»
Об’єкт критичної інфраструктури
Проблема очисних споруд для громади є гострою, однак влада чомусь її відверто не помічає. Так, у Мені власних очисних немає, тому частину стоків возять на приватний сиркомбінат, а частину – в Макошине.
«На утримання очисних потрібні гроші, але влада каже, що їх немає, – говорить Людмила Леонтієва. – Вони не розуміють, наскільки небезпечно грати зі здоров’ям та життям людей. Адже це не тільки проблема одного великого селища. Це все іде під землю. Це – екологічна бомба».
Востаннє реконструкцію на об’єкті проводили у 2003 році. Макошинська селищна рада, будучи ще самостійним органом місцевого самоврядування, вкладала в очисні чималі кошти. Нині ж грошей немає не те що на реконструкцію – їх немає на електроенергію та бактерії.
«Нас не повинно хвилювати, де брати бактерії, ми маємо владу і вони повинні про це дбати, – обурюється педагог. – Нерентабельно? Як можна ставити питання рентабельності для екології, медицини та освіти?»
Ситуацію з очисними коментує Галина Логвиненко – громадський радник голови Чернігівської облдержадміністрації Анни Коваленко з екологічних питань: «Це важливе питання підняла, на жаль, не міська рада, а місцеві жителі, які помітили, що є зміни в якості питної води. Раніше до нас надходили сигнали про те, що очисні споруди погано функціонують, але, як виявилось, вони не функціонують взагалі, тому що в очисній системі відсутні бактерії, а без них – все марне. Потрібно розуміти, що така ситуація є недопустимою, оскільки мова йде про життя та здоров’я людей. Крім того, це загроза екосистемі – водоносним горизонтам і самій Десні».
За словами радниці голови Чернігівської облдержадміністрації, в обов’язки місцевої влади входить, у тому числі, обслуговування об’єктів критичної інфраструктури.
«Будувати не будиночок для білочки і не фонтан, а обслуговувати те, що впливає на життя та здоров’я людей», – резюмує Галина Логвиненко.
Копійчане питання, а загроза – реальна
Наскільки глибоко розуміє і чи розуміє взагалі проблему місцева влада, ми поцікавились у старости Макошинського старостинського округу Романа Коваленка. Так, він визнає, що стан очисних споруд є незадовільним.
«Минулого тижня у нас була комісія міської ради. Підіймали питання закупівлі бактерій, і були питання до колонії – там теж пообіцяли вирішити, – каже староста. – Виїзна комісія пообіцяла сприяти комунальному підприємству, пообіцяли обговорити можливість надати ці бактерії. Тут питання інше: для бактерій потрібен кисень, а це – робота двигуна і додаткові витрати електроенергії».
У громаді порахували, що двигун повинен працювати як мінімум 8 годин. У фінансах – це близько 6 тисяч гривень на місяць або 72 тисячі гривень на рік. Якщо відверто, то – сущі копійки для такої великої громади! Тим паче, що Роман Коваленко підтверджує факт того, що нечистоти до них з Мени таки звозять.
«Є договір з нашим комунальним підприємством, вони перераховують кошти. Там є заїзд… Скинули і все..., – сказав староста. – Потужностей вистачає на переробку привізних стоків».
Потужностей, може, і вистачає, а от питання наявності совісті та відповідальності за здоров’я громадян у місцевих чиновників залишається відкритим. На жаль, про проблему заговорили тільки після втручання чиновників згори. Як стало відомо нашому виданню, державна екологічна інспекція таки виїхала з перевіркою, винесла приписи, зобов’язала усунути порушення та наклала штрафи на громаду та колонію. Після цього у Мені почали шукати гроші на електроенергію та бактерії.
Віталій Назаренко, фото автора та Сергія Кордика
